Досконала любов

Сьогодні до мене забігла Наталя забрати Максимка. Іноді він з Павлом приходить зі школи до нас; хлопці разом обідають, а потім роблять домашні завдання і розважаються.

-      Чого ти роздратована? Чи мені здалося? – спитала я.

-      Ні! Ти уявляєш, що мені заявив синочок? Якщо я не куплю йому планшет, то він не розмовлятиме зі мною. Бо усі його друзі вже давно мають.

-      І що ти збираєшся робити? – запитала я. А сама подумала, що важко в наш час ладнати з дітьми.

-      Спочатку розізлилась, - відповіла Наталя, - а потім подумала, у мене в дитинстві не було нічого такого, то хоч синові буде радість.

-      Признавайся, Наталю, - отримала спадок від невідомої «австралійської бабусі»? Ти ж щойно віддала борги за комп’ютер. Ми ще обговорювали статтю з сайту jw.org про борги, пам’ятаєш? - я зробила кволу спробу навести бодай якісь тверезі доводи.

-      Кредит візьму, викручусь. – вже якось менш впевнено сказала сусідка.

-      Хочеш чаю?

-      Не відмовлюсь, бо на роботі "завали", не встигла пообідати.

Нарізаючи сир на канапки я замислилась.  Жили ж ми колись без компів, смартфонів і планшетів, чи хтось не вижив через це? Знову таки, - «усі вже мають» - це аргумент? Може й дехто має, то й що? Он, до речі, мій Павло навіть телефону не має, але не прикидається нещасним і не вдається до шантажу. Любов – наскільки ж могутня сила. Наталя – розсудлива, економна, прагматична, і ось вона «розтанула» наче морозиво, через свою любов до сина забувши про обережність. Адже, для мене не секрет, її сімейний бюджет вкрай скромний.

Про силу любові знають усі, а навіть існує багато яскравих прикладів того, як любов, або її відсутність впливає на людину. Десь я читала, що без любові будь-яка позитивна риса може перетворитися на потвору:

Зобов’язання без любові роблять людину дратівливою.

Відповідальність без любові робить людину безцеремонною.

Справедливість без любові робить людину жорстокою.

Правда без любові робить людину критиканом.

Вихованість без любові робить людину дволикою.

Розум без любові робить людину хитрою.

Влада без любові робить людину диктатором.

Честь без любові робить людину зверхньою.

Багатство без любові робить людину жадібною.

Віра без любові робить людину фанатиком.

Мабуть, ви чули колись подібні висловлювання? Так само як чули і про сліпу любов? Бо якою буде любов, що позбавлена розсудливості та розуму? Сліпою… Часто таку любов виявляють матері. Але чи така любов приносить користь?

Дбайлива матуся з усіх сил намагається догодити своєму «чадові». Щоб одяг не гірший ніж у інших, щоб освіта – обов’язково вища, і щоб телефон та комп’ютер як у всіх.

Ну хіба ж це погано? Зовсім ні! Але чому дуже часто з такої любові виростає егоїзм? Чому дуже швидко для них ці речі втрачають свою цінність? Чи не тому, що в когось з’явилось щось нове, сучасніше, престижніше. Це як бездонна діжка. Ніколи не задовольниш усіх бажань. Якщо матір чи батько безпричинно виконує усі забаганки свого «чада», то рано чи пізно це призведе до гірких наслідків. Це знають усі, але роблять по-своєму. Кому не знайома подібна ситуація?

Як нам навчитися любити своїх ближніх так, щоб любов була від душі, а не з егоїстичних спонук? У Біблії сказано, що Бог є любов. Але чи його любов є сліпою? Ні!

-     Наталю, подумай, сьогодні ти задовольниш його бажання, - продовжила розмову я, - а завтра, чи післязавтра у нього виникнуть інші «потреби». А ще трохи діти підростуть, - то й може доведеться брати кредит, але уже на джипа. Чи справді це любов, коли батьки ні в чому не відмовляють дітям?

-     Це ж мій син. Чому він має бути гіршим за інших?

-     В Біблії написано, що Бог є любов. Але яка це любов? Божу любов часто порівнюють до материнської. Бог ніжний та співчутливий, розуміє наші потреби, підтримує нас у скрутні часи, але він ніколи не потурає нашим примхам. Наталю, а ти розповідала Максику про чудовий подарунок, що приготував нам Бог?

-     Ти ж знаєш, які діти. Їх цікавлять лише розваги, а не Бог... – Наталя опустила голову. Взяла ложечку і стала ретельно помішувати чай, чомусь не додавши цукру.

-     Розваги теж потрібні, але до певної міри. Пусті розваги крадуть час і відволікають від важливішого – від духовного. А Бог хоче дати кожній людині найцінніший подарунок, якого не може дати жодна любляча матуся: «...Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не був знищений, а отримав життя вічне.» (Івана 3:16).

-     Чи ти хотіла б жити в раю разом із сином?

-     Так, звичайно.

-     Як гадаєш, що для цього потрібно?

-     Вірити.

-     Чи слова Ісуса стосуються усіх, в тому числі і твого сина?

-     Він ще нічого не розуміє…

-     Навіть маленька дитина може робити вибір між добром і злом. Коли ж, на твою думку, треба починати навчати дітей про Бога? У 18 років?

-     Я розумію, навчати треба, але як? І де брати час і сили? – Наталя розгублено подивилась на мене.

-     Я тебе дуже добре розумію, бо наші хлопці одного віку і я маю такі ж проблеми як і ти. Повір, усе можливо, коли прислухатись до порад що дає нам Бог.

-     Надь, я тобі казала, що від початку року щодня намагаюсь читати Біблію і переконуюсь, що це мудра книга. Але, поки-що не розумію, як те, про що я читаю стосується виховання.

-     Є корисна стаття  «Батьки, оберігайте свою дорогоцінну спадщину». Я сподіваюсь, що вона тобі сподобається, бо мені вона багато в чому допомогла. Якщо хочеш, прочитай, бо в ній багато біблійних порад.

-     Добре, прочитаю. Дякую тобі за частування, мені треба йти. – Наталя побігла до дитячої й гукнула - Максиме! Ми йдемо додому.

Я думаю, що Наталя вибивається з сил. Їй нелегко, бо доводиться важко працювати та виховувати Максимка самій. Однак, я добре розумію, яка небезпека в тому, що батьки не розвивають дітей духовно, – це значить, що вони не дбають про їхнє майбутнє. Адже діти повинні навчитися бути самостійними та відповідати за свої вчинки.

На відміну від таких батьків наш Бог, є розсудливим, мудрим та передбачливим. Тому він ставить певні вимоги для тих, хто любить його. Невже кожен, хто скаже «я вірю» отримає чудовий подарунок – вічне життя? Чи ми можемо сказати, що квиток до раю у нас у кишені? Але без громадянства він не дійсний.

Вічне життя це дар, але отримати цей дар може лише той, хто цінує правду, справедливість, нелицемірну любов і готовий робити зміни у своєму житті. «Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній» (Ісаї 37: 29).

Перш ніж надати будь-кому перепустку до раю, Бог хоче переконатися у тому, що ми не як ті розбещені та неслухняні діти. Чи можна уявити рай де живуть злі жорстокі несправедливі люди? Неможливо!

Тому очистивши людство від морального занепаду, злочинів та насильства Бог не допустить несправедливості. А ті, хто нехтує його постановами та відкидає їх не ввійдуть в обіцяний Новий світ. «Ще трохи — й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — і не буде його» (Псалом 37:10). 

Погодьтеся, що найцінніше те, що здобуваєш власними зусиллями. Якщо ми розуміємо який дорогоцінний подарунок чекає на нас від Бога та його сина Ісуса Христа, то жодні скарби світу не зможуть заманити нас зійти з Дороги життя. 

Ісус реальна історична особа

—          Минулого разу Ви сказали, що маєте сумніви стосовно того,що Ісус Христос був реальною, історичною особою. Я вважаю, що інформація з цієї книжки може змінити ваш погляд.

—          Справді? Щось не віриться..

—          По-перше: сама Біблія є головним доказом того, що Ісус Христос — історична особа. Біблія виразно і з великою докладністю вказує час і місце подій. Приклад цього можна знайти в Луки 3:1, 2, 21—23. Лука був прекрасним оповідачем, його розповіді логічно побудовані і точні. Можете у цьому переконатись прочитавши Луки 3:1, 2: «У п’ятнадцятий рік правління кесаря Тіберія, коли Понтій Пилат був намісником Юдеї, Ірод — обласним правителем Галілеї, Пилип же, його брат,— обласним правителем Ітуреї і Трахонітиди, а Лісаній — обласним правителем Авіліна, за днів Кайяфи і старшого священика Анни було в пустелі Боже слово Іванові, сину Захарія». Оскільки Лука називає імена аж семи високопоставлених осіб, а це дає нам змогу визначити, коли Іван та Ісус розпочали своє служіння.

—          Я не можу вірити у всілякі вигадки лише тому, що вони  записані у такій відомій книзі як Біблія. Ці дані можна було знайти у історичних працях, якщо припустити, що це справді слова очевидців, то й це не доводить того, що Ісус був реальною, а не вигаданою особою. У релігіях світу багато вигадок та легенд перекручення чи прикрашання фактів. Історія ж оперує фактами з достовірних джерел.

—          Що ж, таким переконливим доказом є свідчення Йосифа Флавія, єврейського історика першого століття, який був фарисеєм. Він згадував Ісуса Христа у своїй праці «Іудейські старожитності». Там Флавій пише: «Він [первосвященик Анан] зібрав синедріон і поставив перед ним Якова, брата Ісуса, званого Христом» («Іудейські старожитності», книга XX, розділ 9). Отож, Флавій, член секти фарисеїв, чимало з них були запеклими ворогами Ісуса, визнавав існування «Якова, брата Ісуса».

—          Ох ці євреї… якщо вони спромоглися написати Біблію, то нічого дивного, що будуть її трактувати для своєї вигоди. Хоч і справді дивує те, що запеклі вороги не заперечували того, що Ісус існував.

—          Але ж не лише євреї писали про Ісуса. Відомий римський історик, Таціт, який жив у кінці першого століття н. е., теж згадує про Ісуса Христа.

—          Таціт, його вважають одним з найвидатніших істориків і котрий народився приблизно 55 року н. е.

—          Тож цей римський історик Таціт, який явно не відчував симпатій до християнства невдовзі після 100 року н. е. писав про жорстоке переслідування християн, зазначаючи ось що: «Нерон... підшукав винних і віддав на найжорстокіші страти тих, хто своїми гидотами стягнув на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами. Христа, від імені якого походить ця назва, стратив при Тіберії прокуратор Понтій Пилат». Подробиці розповіді Таціта збігаються з повідомленням про Ісуса в Біблії. (Таціт, «Аннали», кн. 15, розд. 44). Є посилання, тож можете переконатись у доступних джерелах.

—          А знаєте, ви мене зацікавили… хоч фактів маловато таки.

Серед руїн римського театру в Кесарії напис з іменем Понтія Пилата.

—  Давайте поміркуймо яким чином можна довести історичність тої чи іншої особи давнини? Адже не завжди є документальні свідчення, але чи мудро заперечувати те, що ця людина справді існувала? Скажімо, чи вам відомо, що впродовж майже 2000 років Пилат існував лише на сторінках Євангелій та в туманних спогадах римських і єврейських істориків? Про його життя майже нічого не було відомо. Говорили навіть, що він ніколи не існував. Але 1961 року італійська археологічна експедиція працювала в руїнах стародавнього римського театру в Кесарії. Один з робітників перевернув камінь, який використовувався для сходів. На зворотному боці був подекуди нерозбірливий напис латинською мовою: «Caesariensibus Tiberium Pontius Pilatus Praefectus Iudaeae». Це завдало нищівного удару сумнівам щодо існування Пилата. Вперше з’явився тогочасний епіграфічний доказ життя людини, яка віддала розпорядження розп’ясти Христа» Археологічні знахідки також підтверджують написане в Грецьких Писаннях.  До того часу, якщо не брати до уваги Біблію, було дуже мало доказів існування цього римського правителя. Як гадаєте, про що це свідчить?

—          Мабуть про те, що на Біблію варто звернути більше уваги мені, як історику.

—          Якщо в давнину навіть противники християнства ніколи не сумнівалися в тому, що Ісус був реальною історичною особою, то тим більше у цьому переконані його послідовники.

(Розмова велась на підставі інформації з кн.. «Обговорення на основі писань»)